Сьогодні ми розмовляємо з Амандою Моура Пєтшак — операційною директоркою Legia Ladies та амбасадоркою годинників Balticus.
1. Звідки ти родом?
Я родом із Бразилії. Народилася в Белу-Оризонті й жила там до 18 років. Потім переїхала до США, у штат Коннектикут, де познайомилася зі своїм чоловіком, а у 2018 році переїхала до Польщі заради нього. Спочатку ми жили в Лешно, у Великопольському воєводстві, а тепер мешкаємо у Варшаві.
2. Якою була твоя футбольна кар’єра? Коли ти зрозуміла, що граєш краще за однолітків, і скількох хлопців обігравала у дворі? Як вони тоді реагували?
Я почала грати у футбол, коли мені було лише 3 роки. Мій брат теж грав, тож батьки швидко помітили, що в мене є хист, я добре рухаюся і просто обожнюю футбол. Їм було простіше записати мене на тренування, адже брат уже тренувався.
У 8–10 років я грала лише з хлопцями, і це був чудовий період для мого футбольного розвитку. Цікаво, що я ніколи не стикалася з упередженнями з боку хлопців із команди — вони були мені як брати й надзвичайно добре прийняли мене до свого кола. Єдині труднощі створювали дорослі: батьки інших дітей могли кричати на тренера, коли мене випускали в основному складі. А ще з очевидних логістичних причин мені доводилося переодягатися в татового автомобілі, а не в роздягальні разом із хлопцями.
Тоді, у дитинстві, я зовсім не розуміла, чому інші дівчата не грають. Я настільки здружилася з хлопцями й тим середовищем, що почувалася там на своєму місці. Лише згодом, коли подорослішала, я зрозуміла, наскільки величезною була ця нерівність.
3. Коли ти починала грати у своїй країні, тебе вважали «пацанкою» чи в Бразилії було звично, що дівчина грає у футбол?
У 90-х і на початку 2000-х дівчата в Бразилії зовсім не часто грали у футбол. Звісно, у моїй школі була команда, і ми грали безліч матчів із футзалу, але жіночі команди на повнорозмірних трав’яних полях були рідкістю. Якщо такі команди й існували, то переважно в Сан-Паулу — у Белу-Оризонті вони з’явилися значно пізніше.
Найкращий доказ цілковитої відсутності тодішньої інфраструктури, академій чи будь-якого шляху розвитку для дівчат — те, що до дорослої команди «Атлетіко Мінейро» я приєдналася, коли мені було лише 14 років! Я була дитиною, яка грала з 30-річними жінками. За тих обставин було дуже важко думати про будь-яке професійне майбутнє у футболі, і це була головна причина, чому я вирішила поїхати до США — вступити до коледжу.
Але повернімося до дитинства — для мене було цілком природно просто грати з хлопцями. Дехто це приймав, інші сміялися або сумнівалися в мені. А я? Я просто обожнювала доводити їм, як сильно вони помиляються.
4. На якій позиції на полі ти грала найчастіше?
Упродовж усього життя в Бразилії я була типовою «дев’яткою». Іноді грала єдиною висунутою нападницею, а іноді — у парі попереду. Найкраще я почувалася саме в дуеті у схемі 4-4-2.
Усе почало змінюватися після переїзду до США, де тренери стали використовувати мене більше як «десятку». А в Польщі, граючи за Legia Ladies, я вже виступала і на позиції номера 10, і на позиції «вісімки» в центрі поля.
5. Хто найбільше вплинув на тебе як на спортсменку й людину?
Я б сказала, що мій брат — і в хорошому, і в складнішому сенсі. Він був професійним футболістом і дуже відомим у Бразилії. Він на 10 років старший за мене, і все моє дитинство був моїм справжнім героєм, на якого я дивилася із захопленням. Він часто привозив мені м’ячі, бутси, форму, і саме з ним я ділила свою найбільшу пристрасть.
Але коли я подорослішала, наші шляхи почали розходитися. Брат не надто підтримував моє бажання професійно грати у футбол чи їхати до США. Парадоксально, але саме його великий успіх спонукав мене дуже хотіти виїхати з Бразилії — мені потрібно було створити власну ідентичність, обрати свій шлях і написати власну історію, а не бути лише «сестрою відомого футболіста».
Величезний вплив на мій характер і на те, ким я є сьогодні, справив і період, коли я грала в тому самому клубі, що й він. Я навіть не про глибоку дискусію щодо глобальної нерівності в оплаті праці у спорті, а про звичайну, пропорційну справедливість — до заробітків жінок ставилися абсолютно несерйозно. Цей досвід сформував мою рішучість і породив у мені величезне бажання реально змінювати становище жінок у спорті.
Якщо говорити про те, ким я є як людина, то найбільше на мене вплинули мама й чоловік — кожен із них привніс у моє життя щось абсолютно особливе.
Мама завжди безмежно вірила в мене, вчила ставити перед собою високі цілі й подарувала мені величезний запас креативності, емпатії та той особливий життєвий «вогник» (мій власний секретний інгредієнт). А чоловік допоміг відшліфувати мої таланти й перетворити їх на конкретні дії. Він навчив мене підходити до своїх цілей більш ґрунтовно, організовано, дисципліновано й стратегічно. Поєднання цих двох світів сформувало мене заново.
6. Що ти вважаєш своїм найбільшим спортивним досягненням?
Моє найбільше досягнення — тричі стати чемпіонкою штату (Campeonato Mineiro) у Бразилії з «Атлетіко Мінейро» та дійти до загальнонаціонального етапу студентських змагань NCAA Division II у США.
7. Чи маєш інші захоплення, які любиш так само сильно, як футбол?
Я обожнюю телебачення та світ кіно — я акторка за покликанням, це глибоко в моїй душі! У Польщі я вже знялася у 21 рекламному ролику, а також отримала роль у художньому серіалі. Я безмежно люблю акторство й роботу перед камерою!
8. Як ти проводиш вільний час?
Я обожнюю проводити вільний час із чоловіком, нашим сином і собакою. Ми разом граємо у відеоігри, читаємо книжки й граємося в супергероїв. А найбільше я люблю сонячні дні — тоді просто вмикаю бразильську музику, ловлю гарні вібрації й насолоджуюся миттю з родиною.
9. Що тобі подобається в Польщі? Чим відрізняються ці дві країни — Польща та Бразилія? Чи пережила ти культурний шок, коли приїхала до Польщі?
Я люблю Польщу зовсім не так, як Бразилію. У певних аспектах ці дві країни можуть бути дуже схожими — наприклад, у релігійності чи подекуди відкритості людей, — але водночас кардинально відрізняються культурою, рівнем енергії та вираженням емоцій. Бразильці надзвичайно сентиментальні, емоційні, радісні й відкриті. Щодо їжі та музики, я безперечно віддаю перевагу бразильським — за ними я сумую найбільше, одразу після родини. Інколи мені також бракує гарної, бразильської, цілковито шаленої вечірки.
З іншого боку, у Польщі я просто обожнюю чистоту, організованість, спокій і загальну якість життя. Це величезна перевага цієї країни.
Цю різницю в темпераментах помітно й у повсякденному житті. У Польщі я часто чую, що надто гучна або занадто радісна і що комусь заважаю. У Бразилії така експресивність — норма, тож тут мені довелося до цього звикнути. Для мене це був неабиякий культурний шок.
10. Поговорімо про годинники. Чи цікавилася ти годинниками, і якщо так, то відколи? Пам’ятаєш свій перший годинник? Чи маєш улюблений?
О так, я обожнюю годинники! У дитинстві я завжди була радше пацанкою за своїми інтересами — люблю автомобілі, годинники, футбол і відеоігри. Вважаю, що годинники — це справжня класика й чудові жіночі прикраси, хоча сама іноді навіть віддаю перевагу чоловічим моделям.
Я чудово пам’ятаю свій перший годинник — це був культовий Casio з калькулятором, а потім спортивний Nike Triax. У моїй колекції чимало годинників — від модних моделей до прекрасних годинників Balticus. Цю марку я ціную й люблю найбільше. Та найглибші й найтепліші почуття в мене викликають годинники, які належали моїй покійній мамі. Вони мають для мене суто емоційну цінність. Вони для мене безцінні.
11. Коли почалася співпраця з Balticus? Як вона взагалі виникла?
Усе почалося в Закопаному, під час футбольної конференції, організованої Міністерством спорту. Я брала участь в одній із дискусійних панелей, а ввечері познайомилася з Бартошем Кнопом — неймовірною людиною, яка стоїть за цим брендом. Він був надзвичайно привітним, показав мені свої годинники, а мене відразу захопила його ідея популяризувати Балтійський регіон і гордість за польське ремесло. Ми чудово порозумілися. Згодом Бартош запросив мене ближче познайомитися з його годинниками й приміряти їх.
Я відразу їх полюбила й буквально стала амбасадоркою бренду — почала розповідати про них родині та знайомим, багато хто з яких уже придбав собі такі годинники. Наша співпраця ґрунтується на абсолютній природності: я просуваю ці годинники всюди, де буваю, публікую дописи в соцмережах, але найважливіше тут — рекомендації з вуст у вуста. Люди самі із захопленням розпитують мене про моделі, які я ношу. На кожному важливому заході я з гордістю їх демонструю. Ба більше, наші стосунки чудово позначаються і на професійній діяльності — як операційна директорка Legia Ladies я дуже рада, що Balticus також співпрацює з нами як партнер клубу.
12. Чого ти очікуєш від співпраці з нашою компанією?
Насамперед я очікую годинників, які витримають випробування часом і зберігатимуть прекрасні спогади. Для мене ця співпраця — це не лише продукт, а й стосунки, чудові люди, яких я зустрічаю на своєму шляху, та спільна енергія, що залишатиметься з нами на довгі роки.
13. Який годинник Balticus тобі найближчий? Скільки годинників нашого бренду маєш у колекції і які саме?
Мій беззаперечний фаворит, який збирає найбільше компліментів, — «Зоряний пил» (StarDust) із метеоритом. Він по-своєму витончений, але водночас має неймовірну глибину й характер. Він просто прекрасний.
Зараз у моїй колекції чотири годинники цього бренду: згаданий «Зоряний пил» із метеоритом, Moonfish у сріблясто-зеленому виконанні, New Sky у сріблясто-білому кольорі та «Зоряний пил» Power Reserve у чорному виконанні — останній неймовірно стильний!
Дякую за розмову, сповнену бразильського темпераменту й емоцій.
