Сьогодні ми розмовляємо з Амандою Моура Пєтшак – операційною директоркою Legia Ladies та амбасадоркою годинників Balticus.
1. Звідки ти родом?
Я родом із Бразилії. Народилася в Белу-Оризонті й жила там до 18 років. Потім переїхала до США, у Коннектикут, де познайомилася зі своїм чоловіком. Саме заради нього у 2018 році я переїхала до Польщі. Спочатку ми жили в Лешно, у Великопольському воєводстві, а зараз мешкаємо у Варшаві.
2. Якою була твоя футбольна кар’єра? Коли ти зрозуміла, що граєш краще за ровесниць, і скількох хлопців обігравала у дворі? Як вони тоді реагували?
Я почала грати у футбол, коли мені було лише 3 роки. Мій брат теж грав, тож батьки швидко помітили, що в мене до цього хист, я добре рухаюся і просто обожнюю футбол. Їм було простіше записати мене на тренування, адже брат уже тренувався.
Коли мені було 8–10 років, я грала виключно з хлопцями, і це був чудовий період для мого футбольного розвитку. Цікаво, що я ніколи не стикалася з упередженнями з боку хлопців із команди – вони були для мене як брати й надзвичайно добре прийняли мене у своє коло. Єдині труднощі створювали дорослі: батьки інших дітей могли кричати на тренера, коли я виходила у стартовому складі. А ще через очевидні логістичні причини мені доводилося переодягатися в машині тата, а не в роздягальні разом із хлопцями.
Тоді, у дитинстві, я зовсім не розуміла, чому інші дівчата не грають. Я так здружилася з хлопцями й настільки влилася в це середовище, що відчувала: я просто належу до нього. Лише згодом, подорослішавши, я зрозуміла, наскільки великою була ця нерівність.
3. Коли ти починала грати, чи вважали тебе у твоїй країні «пацанкою», чи для Бразилії було звично, що дівчина грає у футбол?
У 90-х і на початку 2000-х дівчата в Бразилії зовсім нечасто грали у футбол. Так, у моїй школі була команда, і ми грали безліч матчів із футзалу, але жіночі команди на повнорозмірних футбольних полях із трав’яним покриттям були рідкістю. Якщо такі й існували, то переважно в Сан-Паулу – у Белу-Оризонті вони з’явилися набагато пізніше.
Найкраще про повну відсутність тоді структури, академій чи будь-якого шляху розвитку для дівчат свідчить те, що до дорослої команди «Атлетіко Мінейро» я приєдналася, коли мені було лише 14 років! Я була дитиною, яка грала з жінками віком близько 30 років. За тих обставин було дуже важко думати про будь-яке професійне майбутнє у футболі, і це була головна причина, чому я вирішила поїхати до США навчатися в коледжі.
Але повернімося до дитинства – для мене було цілком природно просто грати з хлопцями. Хтось це приймав, інші сміялися або сумнівалися в мені. А я? Я просто обожнювала доводити їм, як сильно вони помиляються.
4. На якій позиції на полі ти найчастіше грала?
Упродовж усього життя в Бразилії я була типовою «дев’яткою». Іноді грала єдиною висунутою вперед нападницею, а іноді – у парі з іншою нападницею. Найкраще я почувалася саме в дуеті в схемі 4-4-2.
Усе почало змінюватися після переїзду до США, де тренери почали ставити мене ближче до позиції «десятки». А в Польщі, граючи за Legia Ladies, я виступала і під номером 10, і «вісімкою» в центрі поля.
5. Хто найбільше вплинув на тебе як на спортсменку й особистість?
Я б сказала, що мій брат – і в хорошому, і в складнішому сенсі. Він був професійним футболістом, дуже відомим у Бразилії. Він на 10 років старший за мене, і впродовж усього мого дитинства був моїм беззаперечним героєм, яким я просто захоплювалася. Саме він часто привозив мені м’ячі, бутси, форму, і саме з ним я ділила найбільшу свою пристрасть.
Але коли я подорослішала, наші шляхи почали розходитися. Брат не зовсім схвалював те, що я хотіла професійно грати у футбол або поїхати до США. Парадоксально, але саме його величезний успіх змусив мене дуже захотіти виїхати з Бразилії – мені потрібно було створити власну ідентичність, іти своїм шляхом і написати власну історію, а не бути просто «сестрою відомого футболіста».
Величезний вплив на мій характер і на те, ким я є сьогодні, справив і період, коли я грала в тому самому клубі, що й він. Я навіть не про глибокі дискусії щодо глобальної нерівності в оплаті праці у спорті, а про звичайну, пропорційну справедливість – до заробітків жінок ставилися зовсім несерйозно. Цей досвід сформував мою рішучість і породив у мені величезне прагнення реально змінювати становище жінок у спорті.
Якщо говорити про мене як про людину, то найбільше на мене вплинули мама й чоловік – кожен із них привніс у моє життя щось абсолютно особливе.
Мама завжди безмежно вірила в мене, вчила ставити перед собою високі цілі й подарувала мені величезний запас креативності, емпатії та той особливий життєвий «блиск» (мій власний секретний інгредієнт). А чоловік допоміг відшліфувати мої таланти й перетворити їх на конкретні дії. Він навчив мене більш ґрунтовно, організовано, дисципліновано й стратегічно підходити до цілей, які я перед собою ставлю. Поєднання цих двох світів сформувало мене заново.
6. Що ти вважаєш своїм найбільшим спортивним досягненням?
Мої найбільші досягнення – тричі виграти чемпіонат штату (Campeonato Mineiro) у Бразилії з «Атлетіко Мінейро» та дійти до загальнонаціонального етапу студентських змагань NCAA Division II у США.
7. Чи є в тебе інші захоплення, які ти так само сильно любиш, як футбол?
Я обожнюю телебачення і світ кіно – я акторка за покликанням, це глибоко в моїй душі! У Польщі я вже знялася в 21 рекламі, а також отримала роль у художньому серіалі. Я просто обожнюю акторську майстерність і роботу перед камерою!
8. Як ти проводиш вільний час?
Я обожнюю проводити вільний час із чоловіком, нашим сином і собакою. Ми разом граємо у відеоігри, читаємо книжки й граємо в супергероїв. Але найбільше я люблю сонячні дні – тоді просто вмикаю бразильську музику, ловлю хороші вібрації й насолоджуюся часом із родиною.
9. Що тобі подобається в Польщі? Чим відрізняються ці дві країни – Польща й Бразилія? Чи пережила ти культурний шок, коли приїхала до Польщі?
Я люблю Польщу зовсім не так, як Бразилію. За певними ознаками ці дві країни можуть бути дуже схожими – наприклад, релігійністю чи часом відкритістю людей, – але водночас вони кардинально різняться культурою, рівнем енергії та вираженням емоцій. Бразильці надзвичайно сентиментальні, експресивні, радісні й відкриті. Що стосується їжі та музики, то я однозначно віддаю перевагу бразильським – саме за ними сумую найбільше, після своєї родини. Іноді мені також бракує гарної, суто бразильської, абсолютно шаленої вечірки.
З іншого боку, у Польщі я просто обожнюю чистоту, організованість, спокій і загальну якість життя. Це величезна перевага цієї країни.
Цю різницю темпераментів помітно й у повсякденному житті. У Польщі я дуже часто чую, що надто голосна або надто весела і що комусь це заважає. У Бразилії така експресивність – норма, тож тут мені довелося до цього звикнути. Для мене це був неабиякий культурний шок.
10. Поговорімо про годинники. Чи цікавилася ти годинниками, і якщо так, то відколи? Чи пам’ятаєш свій перший годинник? Чи маєш улюблений?
О так, я обожнюю годинники! У дитинстві за інтересами я була радше пацанкою – люблю автомобілі, годинники, футбол і відеоігри. Вважаю годинники справжньою класикою й чудовою прикрасою для жінок, хоча сама іноді навіть віддаю перевагу чоловічим моделям.
Чудово пам’ятаю свій перший годинник – це був культовий Casio з калькулятором, а потім спортивний Nike Triax. У моїй колекції є чимало годинників: від модних моделей до чудових годинників Balticus. Цю марку я ціную й люблю найбільше. Але найглибші й найтепліші почуття в мене пов’язані з годинниками, які належали моїй покійній мамі. Вони мають для мене суто емоційну цінність і є абсолютно безцінними.
11. Коли розпочалася співпраця з Balticus? Як вона взагалі виникла?
Усе почалося в Закопаному, під час футбольної конференції, організованої Міністерством спорту. Я брала участь в одній із панельних дискусій, а ввечері познайомилася з Бартошем Кнопом – неймовірною людиною, яка стоїть за цим брендом. Він був дуже привітним, показав мені свої годинники, а мене відразу захопила його ідея популяризувати Балтійський регіон і гордість за польське ремесло. Ми чудово порозумілися. Через деякий час Бартош запросив мене ближче познайомитися з його годинниками й приміряти їх.
Я відразу їх полюбила й буквально стала амбасадоркою бренду – почала розповідати про них рідним і друзям, багато хто з них уже придбав собі моделі. Наша співпраця ґрунтується на цілковитій природності: я популяризую ці годинники скрізь, де буваю, публікую дописи в соцмережах, але найважливіше тут – сарафанне радіо: люди самі із захопленням запитують мене про моделі, які я ношу. На кожному важливому заході я з гордістю їх демонструю. Ба більше, ця співпраця чудово поширюється і на професійну сферу – як операційна директорка Legia Ladies, я надзвичайно рада, що Balticus співпрацює з нами також як партнер клубу.
12. Чого ти очікуєш від співпраці з нашою компанією?
Передусім я очікую годинників, які витримають випробування часом і зберігатимуть прекрасні спогади. Для мене ця співпраця – це не лише продукт, а й стосунки, чудові люди, яких я зустрічаю на своєму шляху, та спільна енергія, що залишається з нами на довгі роки.
13. Який годинник Balticus тобі найближчий? Скільки і які годинники нашого бренду є у твоїй колекції?
Мій беззаперечний фаворит, за який я також отримую найбільше компліментів, – «Зоряний пил» (StarDust) із метеорита. Він по-своєму вишуканий, але водночас має неймовірну глибину й характер. Він просто прекрасний.
Зараз у моїй колекції є чотири годинники цього бренду: згаданий «Зоряний пил» із метеорита, Moonfish у сріблясто-зеленому виконанні, New Sky у сріблясто-білому кольорі та «Зоряний пил» Power Reserve у чорному виконанні – останній просто суууперстильний!
Дякую за розмову, сповнену бразильського темпераменту й емоцій.
